Один з найдавніших в Україні Олеський замок займає вершину високого пагорба, схили якого стрімко піднімаються над рівнинними заболоченими луками річки Ліберція. Уперше замок згадується в 1327 р., коли ним володів запрошений на галицько-волинський престол князь Юрій II - син мазовецького князя Тройдена і руської княгині Марії. Це дає підстави вважати, що засновником замку міг бути один із синів Галицько-Волинського князя Юрія Львовича -Андрій або Лев.

На час заснування замок являв собою муроване овальне у плані укріплення. Протягом XIV ст. замок, перебуваючи на межі галицьких і волинських земель, а згодом опинившись на кордоні між Польщею і Литвою, переходив від одного господаря до іншого. Спершу він належав князю Любарту потім Олександру Корятовичу, а в 1390 р. угорський намісник Галичини князь Владислав Опольський передав замок галицькому католицькому єпископатуВ 1432 р. Олеський замок здобув Владислав Ягайло і передав його Янові з Сієни, нащадки якого стали називатися Олеськими. Вони володіли замком до початку XVI ст.

У 1511 р. володіння було поділено між двома доньками Петра Олеського - Галиною та Ядвігою, а власне, між Каменецькими та Гербуртами. Поступово укріплення перетворилося на магнатську резиденцію. Згодом тут було зведено надбрамну башту, каплицю, кілька корпусів помешкань, викопано й облаштовано колодязь завглибшки близько 42 м. Значна розбудова Олеського замку припадає на початок XVII ст., коли в 1605 р. каштелян львівський і воєвода руський Іван Данилович з роду Гербуртів одружився з Софією Жолкевською і став власником замку. Особливу увагу при розбудові резиденції було приділено архітектурно-пластичному опорядженню замкового двору і житлових приміщень. Замковий двір облаштували відкритими аркадами, а входи в корпуси облямували білокам'яними порталами ренесансної стилістики. У такому вишуканому ренесансному середовищі виховувалася донька Івана Даниловича Софія, яка у 1627 р. вийшла заміж за краківського каштеляна Якова Собеського і через два роки в Олеському замку народила сина - майбутнього короля Польщі Яна III Собеського. У 1682 р., уже будучи королем Польщі, Ян Собеський став власником Олеського замку, сплативши борги Конецпольських, які володіли замком з 1647 р. При Яні Собеському в 1683-1687 pp. занедбаний замок порихтували, внаслідок чого надбрамна башта та дахи набули барокових рис.

У подальшому, серед численних спадкоємців і власників замку, його відновленням з 1719 р. ґрунтовно займалися Жевуські, які перетворили замок на розкішну резиденцію та облаштували парк. Але в 1838 р. під час землетрусу замок зазнав ушкоджень і почав руйнуватись. У 1892 р. комітет опіки старожитностями Польщі викупив замок і провів реставраційні заходи, зокрема, було укріплено контрфорсами стіни зі східного боку, відновлено інтер'єри житлових приміщень.

Нині збережений та реставрований Олеський замок, що в основному сформувався в XVI—XVIІІ ст. і увібрав архітектурно-пластичні мотиви стилістики ренесансу і бароко, складається з двох півовальних двоповерхових корпусів, мурованих з каменю та цегли, та замкового подвір'я з надбрамною баштою між ними. В автентичному стані дійшли до наших днів унікальний білокам'яний портал дверей до західного крила замку та ренесансні облямування вікон; збереглися різьблені плити зі старовинними шляхетськими гербами та архітектурний декор в інтер'єрах.

Таке характерне середовище й дало можливість організувати та розмістити в залах замку експозицію творів середньовічного мистецтва. У 1975 р. у замку відкрито музей – відділ Львівської картинної галереї (нині Львівської галереї мистецтв). Олеський замок є визначною пам'яткою оборонного будівництва на теренах України, зразком, в якому яскраво простежується процес перебудови замку на палац.

Червоноград – Олесько – Золочів – Підгірці(Золоте Кільце)