ЧЕРНІВЦІ

Наприкінці X ст. територія у межах сучасної Чернівецької області, яка тоді була заселена племінними об’єднаннями тиверців і хорватів, увійшла до складу Київської Русі, а зі створенням в XI ст. Галицького князівства – до складу останнього і перебувала у ньому до середини XIV ст. Саме у цей час, імовірно в середині XII ст. (1153 р.), на лівому березі р. Прут було засновано фортецю для охорони торгового Берладського шляху, який вів із нижнього Подунав'я до Галича. Навколо дерево-земляної фортеці з часом виріс ремісничий посад з будинками зрубної конструкції. Це місто згадується серед інших в "Списку городів руських дальніх і ближніх" як Черн на Пруті. Можливо, ця назва походила від чорних дубових, перекладених чорноземом, стін фортеці. Очевидно, від слова Черн походить й назва міста Чернівці.За іншим припущенням, назва Чернівці походить від "чорні вівці", яких було багато навкруги.

У середині XIII ст. (1259 р.) ця фортеця була знищена на вимогу монгольського воєводи Бурундая, а мешканці перебралися на правий берег р. Прут, де заснували нове поселення в районі сучасних вулиць Сагайдачного і Барбюса. На правому березі річки, на горі Цецина, було споруджено фортецю–кам'яну вежу (донжон).

З середини XIV ст. край увійшов до складу новозаснованого Молдовського князівства. У грамоті молдавського господаря Олександра Доброго "Уставництво о митах" від 8 жовтня 1408 р. Чернівці вперше згадуються як митний пункт. І ця дата прийнята громадою своїм храмовим святом – Днем міста Чернівців. У жовтні 2008 року Чернівці святкували 600-річний ювілей від першої писемної згадки. Але повернемось в минуле. На той час через місто проходив торговий шлях, що сполучав Львів з Північним та Західним Причорномор'ям. Вперше як місто Чернівці згадані в грамоті господаря Штефана Великого від 15 березня 1490 р. У 1538 р. місто у складі Молдовського князівства потрапило під зверхність Османської імперії.

За часів Хмельниччини до Чернівців навідувалися козацькі й татарські загони. За правління короля Яна III Собеського Чернівці перебували переважно під владою Речі Посполитої. На початку XVIII ст. в околицях міста хазяйнували шведи та польські конфедерати, пізніше у Чернівцях стояв турецький гарнізон. З того часу в старій частині міста знаходиться Турецька криниця – найдавніша комунальна споруда міста. Як свідчать історичні записи, в ті часи населення міста складалося з православних та євреїв, які мешкали у 200 хатинах. Після російсько-турецької війни, у 1774 р. місто і вся Буковина увійшли до складу Австро-Угорської імперії. У "габсбурзький" період своєї історії (до 1918 р.) Чернівці, власне, й отримали свій образ європейського міста з характерною архітектурою та міською інфраструктурою. У Чернівцях сформувався космополітичний, поліетнічний склад населення. Клімат тодішніх Чернівців творили різноманітні релігійні та культурні традиції німців, євреїв, українців, румунів, поляків і вірмен. Чернівці почали процвітати у 1778 р., коли герцог Карл фон Енценберг був призначений другим главою військової адміністрації міста. Він запросив сюди багато купців, ремісників та промисловців для того, щоби вони допомогли розвивати торгівлю та виробництво. Після проголошення Буковини автономним коронованим краєм (герцоґством), у 1861р. Чернівці стають його столицею. 8 березня 1864 р. місту було надано право повного самоврядування, були обрані перші члени міської ради, і першим бургомістром було обрано Якова фон Петровича.

Особливо помітний слід в історії Чернівців залишив його другий бургомістр Антон Кохановський фон Ставчан (1866-1874 та 1887-1905 рр.). Якраз з його іменем пов'язане становлення Чернівців як міста європейського типу. У 1866 p. місто з'єдналося з Європою (через Львів) залізницею. З середини ХIХ ст., коли залізницю подовжили до румунського міста Ясси, Чернівці стали прикордонною вузловою станцією, яка працювала на економіку міста і краю. Потяги везли на Північ і Південь, Схід і Захід ліс, цукор, худобу, вовну, сіль. В місті були відкриті товарна біржа, палата торгівлі і ремесел, поштамт, телеграф, Буковинський ощадний та філії іноземних банків. В Чернівці прийшов європейський капітал, почався будівельний бум. Прокладені і вимощені нові вулиці, побудований водопровід і каналізація. 4 жовтня 1875 р. Чернівці стали науково-освітнім центром, тоді указом цісаря Австро-Угорщини Франса Йосифа було відкрито університет. Святом для всіх чернівчан став пуск у 1897 р. першого трамваю. Великого розмаху набуло житлове будівництво, з’являються будівлі для адміністративно-громадських потреб: лікарні, школи, готелі, клуби з бальними залами, народні доми. У 1908 році споруджується нова ошатна будова залізничного вокзалу, щоб показати гостям міста, що вони приїхали не в якусь провінцію, а до "маленького Відня над Прутом".

У роки Першої світової війни Чернівці потрапили в центр бойових дій, у результаті чого в місті тричі за роки війни змінювалася влада і лише 30 грудня 1918 р. король Румунії Фердинанд І підписав закон про декрет про об'єднання Буковини з Румунією. "Румунський період" в Чернівцях вніс деякі зміни в архітектурний образ міста, центрі з'явились будівлі в стилі конструктивізму та "неороминеск".

28 червня 1940 р. згідно з пактом Молотова-Ріббентропа Північна Буковина з Чернівцями відійшла від Румунії до Радянської України. З Чернівців було репатрійоване майже усе етнічне німецьке населення, що нанесло місцевому поліетнічному колориту непоправної шкоди. 2 серпня 1940 р. було створено Чернівецьку область у складі УРСР.

У роки Другої світової війні Румунія була союзником фашистської Німеччини і до Чернівців повернулась румунська влада. На щастя, війна не принесла значних руйнувань місту, були знищені кілька будинків на Центральній площі та Поштовій вулиці, підпалено Темпль. 29 березня 1944 р. Місто звільнили та повернулась радянська влада.

Протягом радянських часів місто розвивається і майже подвоює своє населення. У Чернівцях з’являється чимало промислових підприємств, будуються нові мікрорайони. стара частина міста не була зачеплена новобудовами й тому зберегла свою недоторкану красу та цілісність.

Після здобуття Україною незалежності у 1991 р. місто поступово відновлює свій старий урбаністичний колорит та повертається до історичних коренів.

Наприкінці X ст. територія у межах сучасної Чернівецької області, яка тоді була заселена племінними об’єднаннями тиверців і хорватів, увійшла до складу Київської Русі, а зі створенням в XI ст. Галицького князівства – до складу останнього і перебувала у ньому до середини XIV ст. Саме у цей час, імовірно в середині XII ст. (1153 р.), на лівому березі р. Прут було засновано фортецю для охорони торгового Берладського шляху, який вів із нижнього Подунав'я до Галича. Навколо дерево-земляної фортеці з часом виріс ремісничий посад з будинками зрубної конструкції. Це місто згадується серед інших в "Списку городів руських дальніх і ближніх" як Черн на Пруті. Можливо, ця назва походила від чорних дубових, перекладених чорноземом, стін фортеці. Очевидно, від слова Черн походить й назва міста Чернівці.За іншим припущенням, назва Чернівці походить від "чорні вівці", яких було багато навкруги.

У середині XIII ст. (1259 р.) ця фортеця була знищена на вимогу монгольського воєводи Бурундая, а мешканці перебралися на правий берег р. Прут, де заснували нове поселення в районі сучасних вулиць Сагайдачного і Барбюса. На правому березі річки, на горі Цецина, було споруджено фортецю–кам'яну вежу (донжон).

З середини XIV ст. край увійшов до складу новозаснованого Молдовського князівства. У грамоті молдавського господаря Олександра Доброго "Уставництво о митах" від 8 жовтня 1408 р. Чернівці вперше згадуються як митний пункт. І ця дата прийнята громадою своїм храмовим святом – Днем міста Чернівців. У жовтні 2008 року Чернівці святкували 600-річний ювілей від першої писемної згадки. Але повернемось в минуле.

На той час через місто проходив торговий шлях, що сполучав Львів з Північним та Західним Причорномор'ям. Вперше як місто Чернівці згадані в грамоті господаря Штефана Великого від 15 березня 1490 р. У 1538 р. місто у складі Молдовського князівства потрапило під зверхність Османської імперії.

За часів Хмельниччини до Чернівців навідувалися козацькі й татарські загони. За правління короля Яна III Собеського Чернівці перебували переважно під владою Речі Посполитої. На початку XVIII ст. в околицях міста хазяйнували шведи та польські конфедерати, пізніше у Чернівцях стояв турецький гарнізон. З того часу в старій частині міста знаходиться Турецька криниця – найдавніша комунальна споруда міста. Як свідчать історичні записи, в ті часи населення міста складалося з православних та євреїв, які мешкали у 200 хатинах.

Після російсько-турецької війни, у 1774 р. місто і вся Буковина увійшли до складу Австро-Угорської імперії. У "габсбурзький" період своєї історії (до 1918 р.) Чернівці, власне, й отримали свій образ європейського міста з характерною архітектурою та міською інфраструктурою. У Чернівцях сформувався космополітичний, поліетнічний склад населення. Клімат тодішніх Чернівців творили різноманітні релігійні та культурні традиції німців, євреїв, українців, румунів, поляків і вірмен. Чернівці почали процвітати у 1778 р., коли герцог Карл фон Енценберг був призначений другим главою військової адміністрації міста. Він запросив сюди багато купців, ремісників та промисловців для того, щоби вони допомогли розвивати торгівлю та виробництво. Після проголошення Буковини автономним коронованим краєм (герцоґством), у 1861р. Чернівці стають його столицею. 8 березня 1864 р. місту було надано право повного самоврядування, були обрані перші члени міської ради, і першим бургомістром було обрано Якова фон Петровича.

Особливо помітний слід в історії Чернівців залишив його другий бургомістр Антон Кохановський фон Ставчан (1866-1874 та 1887-1905 рр.). Якраз з його іменем пов'язане становлення Чернівців як міста європейського типу. У 1866 p. місто з'єдналося з Європою (через Львів) залізницею. З середини ХIХ ст., коли залізницю подовжили до румунського міста Ясси, Чернівці стали прикордонною вузловою станцією, яка працювала на економіку міста і краю. Потяги везли на Північ і Південь, Схід і Захід ліс, цукор, худобу, вовну, сіль. В місті були відкриті товарна біржа, палата торгівлі і ремесел, поштамт, телеграф, Буковинський ощадний та філії іноземних банків. В Чернівці прийшов європейський капітал, почався будівельний бум. Прокладені і вимощені нові вулиці, побудований водопровід і каналізація. 4 жовтня 1875 р. Чернівці стали науково-освітнім центром, тоді указом цісаря Австро-Угорщини Франса Йосифа було відкрито університет. Святом для всіх чернівчан став пуск у 1897 р. першого трамваю. Великого розмаху набуло житлове будівництво, з’являються будівлі для адміністративно-громадських потреб: лікарні, школи, готелі, клуби з бальними залами, народні доми. У 1908 році споруджується нова ошатна будова залізничного вокзалу, щоб показати гостям міста, що вони приїхали не в якусь провінцію, а до "маленького Відня над Прутом".

У роки Першої світової війни Чернівці потрапили в центр бойових дій, у результаті чого в місті тричі за роки війни змінювалася влада і лише 30 грудня 1918 р. король Румунії Фердинанд І підписав закон про декрет про об'єднання Буковини з Румунією. "Румунський період" в Чернівцях вніс деякі зміни в архітектурний образ міста, центрі з'явились будівлі в стилі конструктивізму та "неороминеск".

28 червня 1940 р. згідно з пактом Молотова-Ріббентропа Північна Буковина з Чернівцями відійшла від Румунії до Радянської України. З Чернівців було репатрійоване майже усе етнічне німецьке населення, що нанесло місцевому поліетнічному колориту непоправної шкоди. 2 серпня 1940 р. було створено Чернівецьку область у складі УРСР.

У роки Другої світової війні Румунія була союзником фашистської Німеччини і до Чернівців повернулась румунська влада. На щастя, війна не принесла значних руйнувань місту, були знищені кілька будинків на Центральній площі та Поштовій вулиці, підпалено Темпль. 29 березня 1944 р. Місто звільнили та повернулась радянська влада.

Протягом радянських часів місто розвивається і майже подвоює своє населення. У Чернівцях з’являється чимало промислових підприємств, будуються нові мікрорайони. стара частина міста не була зачеплена новобудовами й тому зберегла свою недоторкану красу та цілісність.

Після здобуття Україною незалежності у 1991 р. місто поступово відновлює свій старий урбаністичний колорит та повертається до історичних коренів.

Червоноград – Чернівці